"Шлях розпачу і туги" поета Олександра Олеся


29 січня у Києві відбулося перепоховання праха українського письменника і поета Олександра Олеся та його дружини Віри, які були перевезені до України з Чехії після ексгумації. Панахида-прощання та переховання відбулися на Лук´янівському кладовищі. Участь у панахиді взяли президент Петро Порошенко разом з дружиною, повідомляє прес-служба глави держави.

"У своїх творах поет не раз доносив, що саме внутрішні чвари та розбрат, невміння об’єднатися заради великої мети, не раз призводили в історії України до трагічних наслідків", - сказав Порошенко.

На думку президента, не лише перепоховання в Україні, але, в першу чергу, вивчення та популяризація творів Олександра Олеся стане даниною пам'яті поета. «Олександр Олесь, можливо, як ніхто інший, глибоко розкрив біль душі людини, яка втратила Батьківщину та опинилася в еміграції. Його поезія показує, як треба любити Україну», - зазначив президент.

«Масовий поет»

У 2014 році соцмережами широко розійшовся вірш «Європа мовчала» - на тлі політичної кризи він багато кому здавався сучасним і злободенним. Але написаний він був у 1931 році.

Його автором був Олександр Олесь - поет, яким зачитувались на початку XX століття, якого не друкували в часи сталінізму і який увійшов у шкільні підручники після здобуття Україною незалежності.

Письменниця Оксана Забужко називає його чи не "єдиним прикладом масового успішного поета". "Його віршами освідчувались у коханні два покоління", - пише вона, згадуючи Олесеві "Чари ночі":

Сміються й плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

Цілуй, цілуй, цілуй її,

Знов молодість не буде.

Справжнє ім'я поета - Олександр Кандиба. "Олесем" його називала дружина Віра Свадковська, і це інтимне ім'я стало й літературним псевдонімом.

Народився Олесь у 1878 році на Сумщині. "Се було несподіванкою для моєї 18-літньої матері і вдвоє старшого батька, одначе, вони помирились з сією несподіванкою", - писав він в автобіографії.

Батько Олеся працював на рибних промислах і рано помер. Тому хлопець якийсь час жив на селі у діда, що орендував панський маєток.

Микола Зеров пише, що довкола нього не було нічого, що могло би стимулювало ранній розвиток творчості - ні відповідних людей, ні книжок. Учився Олесь по провінційних школах із безкінечною "довбежкою", згодом - у ветеринарному інституті.

Сам поет, однак, згадує дитинство в автобіографії як дуже ідилічне. Зокрема, розповідає, як видав журнал у школі і цікавився театром. Переломним для нього стало "полтавське свято" - відкриття пам'ятника Івану Котляревському в 1903 році. Це була потужна акція, на яку зібралися десятки українських діячів - від Панаса Мирного до Лесі Українки. Олесь познайомився там із багатьма письменниками, і це вплинуло на його рішення писати лише українською.

У 1907 стається одразу три великі події: поет видає першу збірку - "З журбою радість обнялась" (на кошти спонсора), одружується і в нього народжується син - майбутній поет і політик Олег Ольжич.

"Шлях розпачу і туги"

У 1909-1919 роках родина живе у Києві і його передмісті - Пущі-Водиці. Тут Олександр Олесь працює ветеринаром на міській скотобійні. Паралельно - видає збірки віршів, які позначає римськими цифрами II, III, IV, V, а також працює у редакціях різних видань.

Микола Зеров називає Олеся поетом-романтиком із типовим для них протиставленням життя і мрії. "Що далі, то все більше поезія Олеся стає на шляхи розпачу і туги. Вона і раніше любила спинятися над усіма непристосованими до життя і життям одметеними, над усіма призначеними на загин і офіру", - пише він про еволюцію поета.

"Лиховісними передчуттями" Олесь переймався і під час революції 1917 року, зауважує Зеров, цитуючи наступний вірш:

Вона прийшла, як мрія довгождана,

І вийшли всі назустріч їй,

І всі кричали їй: Осанна!

Благословенний ранок твій!

І враз усмішкою гіркою

Її всміхаються уста...

І враз показує рукою -

Нам на Голгофу! На хреста...

Утім, історія показала, що правий був радше Олександр Олесь, аніж інтелектуал Зеров, якого розстріляли, як і десятки інших письменників, під час репресій 30-х років.

Еміграція

1919 року життя Олеся різко змінилося. Він виїхав до Будапешта з дипломатичною місією Української народної республіки і більше не повертався на батьківщину - за винятком візитів на Галичину, яка на той час входила до складу Польської Республіки.

Після Угорщини поет якийсь час жив у Австрії та Німеччині, зрештою - осів у Чехословаччині, що на початку 20-х стала одним із головних осередків української еміграції. Там діяла низка українських вишів і громадських організацій, виходила українська преса.

У 1923 році до поета приєднується родина.

В еміграції Олесь видає кілька збірок, де багато пише про тугу за батьківщиною. Сам він казав, що в еміграції "животіє".

Різку реакцію викликала його книжка "Перезва", видана під псевдонімом, де поет саркастично відгукувався про співвітчизників-емігрантів ("Вони зійшлися, небораки, в ім'я найвищої мети, .... І перегризлись, як собаки, пересварились, як коти").

Цю книжку, до речі, видали в Радянській Україні, а після неї - збірку вибраних творів та кілька книжок дитячих віршів.

Останні місяці життя поета були трагічними. Нацисти окупували Прагу, у Олеся погіршувалося здоров'я - загострилося захворювання печінки. А влітку 1944 року надійшла жахлива звістка про смерть сина, закатованого у концтаборі Заксенгаузен.

Поет помер приблизно за місяць після цього.

Джерело: ВВС

Останні публікації
Соціальні мережі

2015 - 2019 © "Видавничий будинок "Еллада" 
Права захищені. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання)

на ellada-sumy.com  

 

м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва (Кірова), 25/1 (1 поверх, офіс 1)
тел.: (0542) 78-18-25, 78-18-24

моб. (095) 313-10-35,

(096) 250-82-70

e-mail: ellada-s@ukr.net

  • Wix Facebook page

«Видавничий будинок «Еллада» пропонує повний цикл послуг у галузі книговидавництва та поліграфії в місті Суми.