Вадим Косарєв: “Поезія рано чи пізно приходить до кожного, треба її відчути”


Вадим Косарев Эллада Сумы издательство книги

27 березня молодий поет із Сумщини Вадим Косарєв відзначає свій день народження. За 33 роки він встиг пройти нелегкими шляхами долі - робота далеко від батьківщини, Майдан і Революція Гідності, війна на Донбасі. І завжди він повертався - додому, дорослішим і загартованим. У випробуваннях гартувалися не лише його дух і серце, гострилося майстерне перо його поезії. Нещодавно у “Видавничому будинку “Еллада” (м. Суми) вийшла вже третя збірка поета - “Генератор підсвідомості”. З нагоди випуску книги ми зустрілися з Вадимом Косарєвим у видавництві і мали цікаву бесіду.

- Коли почалося Ваше захоплення поезією?

- Ще в дитинстві. Разом із друзями - були в мене такі товариші по сусідству, з якими пройшли всі дитячі роки, - Роман і сестричка його Оксана, гралися якось у школу. Давали одне одному завдання, Роману випало малювати, мені - скласти віршик. Я написав куплет - другий, і так мені це сподобалось, “затягло”.

- Про що були перші вірші - пам’ятаєте?

- Це були 90-ті роки, становлення української мови як державної тільки починалось. Тому перші рядки поезії вийшли російською. Перший вірш називався “Ночь”, другий - “Ромашка”. У першому вірші було три куплети, у другому - більше. І так мені цікаво стало, написав третій вірш, і пішло далі. А потім в мене було перше кохання. Цій дівчині в школі задали написати вірш про Голодомор. Я вирішив допомогти, і так з’явився мій перший вірш українською мовою - “Голод”. Вчителька у школі моїй подрузі ще й не повірила, що вірш був складений, сказала, що з книжки вона десь його переписала, і поставила четвірку.

- Як народилася ідея першої збірки?

- На той час у нас ще не було комп’ютерів, записував свої вірші у чорний блокнот. До 2004 року там було вже більше 150 поезій. І мої друзі, знайомі вже знали про моє захоплення. Одного разу в мене попросили цей блокнот почитати, і він раптово зник. Мене це дуже зачепило, тому що там були вірші, написані протягом декількох років. І в 2005 році я все-таки відшукав якісь чернетки, замітки, відновив записи по пам’яті, зібрав матеріали для першої збірки. Там було багато про любов, почуття, розставання, страждання, одним словом - меланхолія. Так і назвав першу збірку, яка вийшла у 2009 році. Я тоді працював на Охтирському пивзаводі, і надихнула мене на видання збірки Рімма Мироненко, вона якраз видавала книгу про пивзавод. Я вирішив, що і мені вже час спробувати.

- І поезія захоплювала Вас все більше...

- Вірші складалися ніби самі собою, якось за рік я написав 63 твори - це для мене немало. Друга збірка “Модерні стереотипи” вийшла у 2012 році і була більш експресивною. Переважна більшість віршів у ній - розповіді від третьої особи, не про себе, в основному про молодь і наше життя. А потім згадав, що в школі у мене була мрія видати три збірки, і з того часу це була моя мета. Взагалі я люблю, щоб усе було рівно. В перших двох збірках було по 90 віршів, у третій - 120, хотів зрівняти їх кількість до 300.

- З чого розпочалася Ваша творча співпраця з “Видавничим будинком “Еллада”?

- Коли вирішив видавати першу збірку, цікавився сумськими видавництвами. Серед моїх знайомих були люди, які вже мали досвід співпраці з “Видавничим будинком “Еллада” і залишились задоволені результатом - вони і порекомендували. Після виходу першої книги, яка мені дуже сподобалась за своїм рівнем видання і якістю, з наступними творчими задумками я звертався вже тільки сюди. Мені подобається професійний підхід і відповідальне ставлення колективу видавництва до кожного автора, його побажань та ідей.

- З виходом збірок чи з’явилося більше прихильників, стали більше людей Вас узнавати?

- Я не така людина, що хвалиться, не люблю світитися. Зіркової хвороби у мене нема. Мої близькі, друзі, знайомі - ось основні прихильники. Мама - іще й перший критик.

- У Вашій сім’ї, в роду були поети чи творчі люди?

- Брат мого діда малював картини, а поетів наче не було. Взагалі я не вважаю, що маю якийсь особливий дар. Поезія рано чи пізно приходить майже до кожної людини, лише треба її відчути. Пригадайте - кожен із нас писав вірші, особливо, коли переживали перше кохання. Потім у деяких людей це залишається, а в когось - ні. У мене поезія - ніби якась внутрішня мета, покликання, в ній я себе реалізував - і вважаю, що виконав певну місію.

- Ви дуже національно свідома людина. Як ви прийшли до цього руху, до участі в Майдані?

- Колись я вступав в організацію “Молодий рух України”, проникся цими ідеями. А особисте духовне становлення підштовхнула... музика. Мені запали в душу пісні “Океану Ельзи”, потім з’явилися групи “Друга ріка”, “Тартак”, і я їх слухав безкінечно. Багато пісень були настільки близькі, ніби написані про мене. Так я остаточно сприйняв українську мову, сучасну культуру, і зараз мої вірші - лише українською.

- Давайте пригадаємо події Майдану, перебування в зоні АТО - там було натхнення писати?

- На Майдані жодного вірша не написав, там було не до того, мороз, постійно ішов якийсь рух. Про Майдан писав уже перебуваючи в зоні АТО. Служив під Волновахою на Донеччині. 13 місяців ми з побратимами практично прожили у лісі. Є у мене такий вірш: “Ми жили у лісі, не спали майже рік”. Там написав близько 30 віршів. Часу особливо для творчості не було - це зрозуміло. Потрапляли під обстріли, несли службу, захищали наші позиції.

- Що найбільше запам’яталося з цього року на передовій?

- Мене взяло за душу те, що сказав один хлопець із Донбасу, він теж служив з нами. Каже, той, хто стояв на Майдані, в основному із західної України - де вони зараз? Половина потікали - хто в Польщу на заробітки, хто куди, - хай би вони сюди і прийшли. Той хлопець сам на Майдані не був, але в нього розбили дім у прифронтовій зоні, не стало роботи, залишився один вибір - підписати контракт і йти у військо. Я з ним згоден, вважаю, що треба за свої переконання стояти до кінця і не ховатися, як миші. Тим більше, ми стоїмо за свою землю. Хоча це і важко, і смерть зовсім поряд. Пам’ятаю, як ще на початку служби, коли тільки завезли нас на позиції, ми ще нічого не знали, нам пояснювали, що в лісі - розтяжки, небезпечно, а буквально на другий день ми втратили свого побратима. Він пішов знімати розтяжку - і не стало його. Ми стояли на посту, і тут по рації повідомляють, що нашого побратима вже немає. Йому було всього 33 роки.

- Ви повернулися додому. Як швидко звикли знову до мирного життя, чи є творчі плани?

- Певний вакуум був десь два місяці після повернення, я не розумів, що зі мною відбувається, адже на службі я звик до замкнутого циклу життя. Десь із середини січня вже адаптувався. Ось видав третю збірку, тепер планую її презентувати.

- Раніше в інтерв’ю Ви сказали, що коли вийде третя збірка - одружитесь. Такі думки є?

- Спочатку - третя збірка, а тоді наступна мета - одружитися.

Від колективу “Видавничого будинку “Еллада” щиро вітаємо Вадима Косарєва із днем народження і бажаємо примножувати свою творчу енергію, завжди мати натхнення і прагнути до нової мети, досягати нових вершин поетичної майстерності.

Нещодавні публікації
Соціальні мережі

2015 - 2019 © "Видавничий будинок "Еллада" 
Права захищені. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання)

на ellada-sumy.com  

 

м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва (Кірова), 25/1 (1 поверх, офіс 1)
тел.: (0542) 78-18-25, 78-18-24

моб. (095) 313-10-35,

(096) 250-82-70

e-mail: ellada-s@ukr.net

  • Wix Facebook page

«Видавничий будинок «Еллада» пропонує повний цикл послуг у галузі книговидавництва та поліграфії в місті Суми.