top of page

Вадим Косарєв: “Поезія рано чи пізно приходить до кожного, треба її відчути”

  • nshynkarenkomail
  • 27 мар. 2017 г.
  • 5 мин. чтения

Вадим Косарев Эллада Сумы издательство книги

27 березня молодий поет із Сумщини Вадим Косарєв відзначає свій день народження. За 33 роки він встиг пройти нелегкими шляхами долі - робота далеко від батьківщини, Майдан і Революція Гідності, війна на Донбасі. І завжди він повертався - додому, дорослішим і загартованим. У випробуваннях гартувалися не лише його дух і серце, гострилося майстерне перо його поезії. Нещодавно у “Видавничому будинку “Еллада” (м. Суми) вийшла вже третя збірка поета - “Генератор підсвідомості”. З нагоди випуску книги ми зустрілися з Вадимом Косарєвим у видавництві і мали цікаву бесіду.

- Коли почалося Ваше захоплення поезією?

- Ще в дитинстві. Разом із друзями - були в мене такі товариші по сусідству, з якими пройшли всі дитячі роки, - Роман і сестричка його Оксана, гралися якось у школу. Давали одне одному завдання, Роману випало малювати, мені - скласти віршик. Я написав куплет - другий, і так мені це сподобалось, “затягло”.

- Про що були перші вірші - пам’ятаєте?

- Це були 90-ті роки, становлення української мови як державної тільки починалось. Тому перші рядки поезії вийшли російською. Перший вірш називався “Ночь”, другий - “Ромашка”. У першому вірші було три куплети, у другому - більше. І так мені цікаво стало, написав третій вірш, і пішло далі. А потім в мене було перше кохання. Цій дівчині в школі задали написати вірш про Голодомор. Я вирішив допомогти, і так з’явився мій перший вірш українською мовою - “Голод”. Вчителька у школі моїй подрузі ще й не повірила, що вірш був складений, сказала, що з книжки вона десь його переписала, і поставила четвірку.

- Як народилася ідея першої збірки?

- На той час у нас ще не було комп’ютерів, записував свої вірші у чорний блокнот. До 2004 року там було вже більше 150 поезій. І мої друзі, знайомі вже знали про моє захоплення. Одного разу в мене попросили цей блокнот почитати, і він раптово зник. Мене це дуже зачепило, тому що там були вірші, написані протягом декількох років. І в 2005 році я все-таки відшукав якісь чернетки, замітки, відновив записи по пам’яті, зібрав матеріали для першої збірки. Там було багато про любов, почуття, розставання, страждання, одним словом - меланхолія. Так і назвав першу збірку, яка вийшла у 2009 році. Я тоді працював на Охтирському пивзаводі, і надихнула мене на видання збірки Рімма Мироненко, вона якраз видавала книгу про пивзавод. Я вирішив, що і мені вже час спробувати.

- І поезія захоплювала Вас все більше...

- Вірші складалися ніби самі собою, якось за рік я написав 63 твори - це для мене немало. Друга збірка “Модерні стереотипи” вийшла у 2012 році і була більш експресивною. Переважна більшість віршів у ній - розповіді від третьої особи, не про себе, в основному про молодь і наше життя. А потім згадав, що в школі у мене була мрія видати три збірки, і з того часу це була моя мета. Взагалі я люблю, щоб усе було рівно. В перших двох збірках було по 90 віршів, у третій - 120, хотів зрівняти їх кількість до 300.

- З чого розпочалася Ваша творча співпраця з “Видавничим будинком “Еллада”?

- Коли вирішив видавати першу збірку, цікавився сумськими видавництвами. Серед моїх знайомих були люди, які вже мали досвід співпраці з “Видавничим будинком “Еллада” і залишились задоволені результатом - вони і порекомендували. Після виходу першої книги, яка мені дуже сподобалась за своїм рівнем видання і якістю, з наступними творчими задумками я звертався вже тільки сюди. Мені подобається професійний підхід і відповідальне ставлення колективу видавництва до кожного автора, його побажань та ідей.

- З виходом збірок чи з’явилося більше прихильників, стали більше людей Вас узнавати?

- Я не така людина, що хвалиться, не люблю світитися. Зіркової хвороби у мене нема. Мої близькі, друзі, знайомі - ось основні прихильники. Мама - іще й перший критик.

- У Вашій сім’ї, в роду були поети чи творчі люди?

- Брат мого діда малював картини, а поетів наче не було. Взагалі я не вважаю, що маю якийсь особливий дар. Поезія рано чи пізно приходить майже до кожної людини, лише треба її відчути. Пригадайте - кожен із нас писав вірші, особливо, коли переживали перше кохання. Потім у деяких людей це залишається, а в когось - ні. У мене поезія - ніби якась внутрішня мета, покликання, в ній я себе реалізував - і вважаю, що виконав певну місію.

- Ви дуже національно свідома людина. Як ви прийшли до цього руху, до участі в Майдані?

- Колись я вступав в організацію “Молодий рух України”, проникся цими ідеями. А особисте духовне становлення підштовхнула... музика. Мені запали в душу пісні “Океану Ельзи”, потім з’явилися групи “Друга ріка”, “Тартак”, і я їх слухав безкінечно. Багато пісень були настільки близькі, ніби написані про мене. Так я остаточно сприйняв українську мову, сучасну культуру, і зараз мої вірші - лише українською.

- Давайте пригадаємо події Майдану, перебування в зоні АТО - там було натхнення писати?

- На Майдані жодного вірша не написав, там було не до того, мороз, постійно ішов якийсь рух. Про Майдан писав уже перебуваючи в зоні АТО. Служив під Волновахою на Донеччині. 13 місяців ми з побратимами практично прожили у лісі. Є у мене такий вірш: “Ми жили у лісі, не спали майже рік”. Там написав близько 30 віршів. Часу особливо для творчості не було - це зрозуміло. Потрапляли під обстріли, несли службу, захищали наші позиції.

- Що найбільше запам’яталося з цього року на передовій?

- Мене взяло за душу те, що сказав один хлопець із Донбасу, він теж служив з нами. Каже, той, хто стояв на Майдані, в основному із західної України - де вони зараз? Половина потікали - хто в Польщу на заробітки, хто куди, - хай би вони сюди і прийшли. Той хлопець сам на Майдані не був, але в нього розбили дім у прифронтовій зоні, не стало роботи, залишився один вибір - підписати контракт і йти у військо. Я з ним згоден, вважаю, що треба за свої переконання стояти до кінця і не ховатися, як миші. Тим більше, ми стоїмо за свою землю. Хоча це і важко, і смерть зовсім поряд. Пам’ятаю, як ще на початку служби, коли тільки завезли нас на позиції, ми ще нічого не знали, нам пояснювали, що в лісі - розтяжки, небезпечно, а буквально на другий день ми втратили свого побратима. Він пішов знімати розтяжку - і не стало його. Ми стояли на посту, і тут по рації повідомляють, що нашого побратима вже немає. Йому було всього 33 роки.

- Ви повернулися додому. Як швидко звикли знову до мирного життя, чи є творчі плани?

- Певний вакуум був десь два місяці після повернення, я не розумів, що зі мною відбувається, адже на службі я звик до замкнутого циклу життя. Десь із середини січня вже адаптувався. Ось видав третю збірку, тепер планую її презентувати.

- Раніше в інтерв’ю Ви сказали, що коли вийде третя збірка - одружитесь. Такі думки є?

- Спочатку - третя збірка, а тоді наступна мета - одружитися.

Від колективу “Видавничого будинку “Еллада” щиро вітаємо Вадима Косарєва із днем народження і бажаємо примножувати свою творчу енергію, завжди мати натхнення і прагнути до нової мети, досягати нових вершин поетичної майстерності.

 
 
 

Comments


Соціальні мережі
bottom of page