5 книжок, з якими можна подорожувати в часі

Пропонована нижче добірка книжок – наче справжні мистецькі мандри, що охоплюють період української історії від прадавніх часів, радянського авангарду і шістдесятництва до нашого сьогодення. Їх можна не лише читати, а й розглядати, тож ефект «два в одному» плюс «багатовимірне» задоволення від тексту забезпечено.

Ярина Винницька «Ковчег «Україна», 2021

Цей чудовий артбук – визначний проєкт, виданий за підтримки Українського культурного фонду і реалізований культурною платформою «Ковчег «Україна»» – захоплива мандрівка тисячоліттями української історії та культури. А також подорож у пошуках себе. Випускаючи у світ це поліграфічне диво, автори проєкту, серед яких – відомі мистці на чолі з авторкою, львівською письменницею Яриною Винницькою – недаремно нагадують читачам про болісну історичну правду: «Нашу історію століттями фальсифікували, у нас відібрали історичну самоназву, нам забороняли розмовляти своєю мовою і шанувати своїх героїв. Тому ми втратили пам’ять, і тепер, як хворі на Альцгеймера, що не знають, хто вони і де їхній дім, стоїмо розгублено посеред Європи – безпорадні нащадки великих князів і гетьманів, мешканці найбільшої європейської країни з понад тисячолітньою історією».

Тож автори зібрали найцінніше і завантажили на «Ковчег» – увесь культурний капітал країни, що має стати тими внутрішніми опорами, на яких буде збудовано Україну майбутнього. Отже, нас запрошено на борт чарівного корабля-скрині, корабля-музею, усередину українського міфу, колекції символів і яскравих брендів України – щоб ми змогли доторкнутися до Справжнього і згадати себе…

Георгій Коваленко «Олександра Екстер», 2021

Героїня цієї книжки художниця Олександра Екстер (1882–1949) – видатна авангардна мисткиня світу, яка прожила в Києві понад 35 років свого життя. Екстер сміливо поєднувала навчання в київських і паризьких мистецьких школах, кольорові ритми селянських вишивок і своїх авангардних олій, твори футуристів і народних майстрів в одній виставці, костюми для танцювальних студій, професійного театру, кіно та модної індустрії. Зараз ми б називали її не просто сучасною художницею, а кураторкою, продюсеркою, дизайнеркою, педагогом – універсальною мисткинею, тоді вона була авангардисткою.

У Києві Екстер відкрила Майстерню живопису, в якій навчалися й спілкувалися між собою Вадим Меллер, Анатолій Петрицький, Олександр Тишлер, Олександр Хвостенко-Хвостов, Ісаак Рабинович, Климент Редько та інші. Олександра Екстер та її студія мали потужний вплив на творче життя міста. Разом із Олександром Богомазовим Екстер організувала у Києві виставки нового мистецтва – знамениті «Кільце» і «Ланка», що були одними з перших в тодішній імперії. Анна Ахматова писала, що з її студії вийшли всі ліві художники Києва, а дослідники стверджують що авангардна лінія української сценографії бере початок у театрі Олександри Екстер.

Лізавета Герман, Ольга Балашова «The Art Of Ukrainian Sixties», 2021

Ця книжка досліджує один із найбільш яскравих періодів українського неофіційного мистецтва радянських часів – шістдесяті роки ХХ століття. Основою видання стали 15 історіографічних текстів про найбільш значущих художників-шістдесятників Києва, Львова, Одеси, Ужгорода та Харкова.

Монографічні статті доповнюють тексти про «офіційні» художні практики, які отримали в цей період імпульс до помітного формального оновлення: графіка, монументальне мистецтво та скульптура. Більш широку культурологічну основу для розуміння художніх процесів вибудовують декілька історичних і теоретичних статей на початку книги, а також останній розділ, присвячений літературі, академічній музиці, кінематографу та архітектурі тих часів.

До книжки ввійшло понад 400 репродукцій творів та архівних матеріалів, багато з яких публікуються вперше. Робота над дослідженням тривала понад п’ять років, і за цей час в упорядкуванні матеріалів узяли участь понад 26 експертів – мистецтвознавців, дослідників, колекціонерів, художників, їхніх рідних і близьких. Усі вони належать до різних поколінь, мають різні дослідницькі погляди і професійний досвід, що дає можливість побачити не тільки панораму мистецтва 60-х років, а й певний зріз сучасного українського мистецтвознавства.

Любко Дереш «Там, де вітер», 2021

За сюжетом цього довгоочікуваного роману, колишній літературний вундеркінд самотньо мешкає у Києві на винайманій квартирі, перебивається перекладами й текстами для рекламних сайтів («наприклад, усе про холодильники або все про покер»), щовечора намагається писати новий роман, а на ранок усе стирає, і якось одного разу вибирається на зустріч зі своєю фанаткою. Його остання книжка була розгромлена критиками, із літературного кумира він перетворився мало не на посміховисько, виринув скандал із його не дуже патріотичним ставленням до Майдану і війни на сході, тож нині колишня надія української прози почувається вигнанцем з вищого світу інтерв’ю, презентацій, поїздок до Європи. Нікого не нагадує? Хай там як, але наш герой хапається за пропозицію фанатки на ім’я Аліса їхати з її панк-гуртом культурними центрами України включно з Маріуполем, описуючи увесь бедлам, який трапиться дорогою.

Оскільки, як запевняють нас літературні боги, можливість творити в дорозі стає для цього самого Макса Тарнавського «єдиним способом зберегти і відродити власну особистість, вистояти у протистоянні з власними затаєними слабкостями, переосмислити свою роль у суспільстві, яке проходить через війну». Та ще й надією на оновлення, якщо зважимо на поїздку Тарнавського з Алісою по завершенні туру до її бабусі, що проживає в селі на звільнених від окупації територіях. Чи здобуде у цій мандрівці Макс шанс на зцілення – про це згадані боги мовчать, сподіваючись, що ми таки дочитаємо роман до кінця, де він збіжиться з тією пригодою на березі моря, яку герой-відлюдник описує в романі «Там, де вітер».

Йохан Ідема «Як ходити до музею», 2020

У цій книжці – тридцять дві поради для справді результативного походу до музею, які дає нідерландський письменник і арт-консультант. Тут є простенькі поради на зразок «дихай», якими обмінювалися Джон Леннон із Йоко Оно (або пояснення того, чому болять ноги після екскурсій) і «складні» філософські сентенції на кшталт «а це точно мистецтво?».

Джерело: «НСПУ»